З ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ «МАШИНИ ЧАСУ» ЗНІМАЮТЬ КОЛЕСА

«… Особливо вражає розкішний бронзовий античний таз – лутерій, виготовлений у V ст. до н.е.»[*]. Ця цитата узята з публікації Павлини Семиволос «Переяславська машина часу» надрукованої у «Дзеркалі тижня» (№36) за 29 вересня – 5 жовтня 2007 року.

Одна з перлин переяславських музеїв та усієї вітчизняної археології тривалий час, ще з 60-х років минулого століття, була візитною карткою Археологічного павільйону НІЕЗ «Переяслав». Окраса експозиції ніколи не залишала байдужими тисячі відвідувачів, які щосезону приїздили до нашого міста. Та нещодавно трапилася просто-таки кричуща подія – крадіжка експонату якому навряд чи знайдеться рівноцінна заміна. Обставинам навколо її здійснення вже було присвячено низку публікацій у місцевій пресі. Однак повернути викрадений лутерій лише шляхом обговорення цієї події у ЗМІ однозначно не вдасться.

Представники громади нашого міста звикли ототожнювати його з музеєм. Так, часто вживаною з-поміж місцевих мешканців є дефініція «місто-музей». Говорячи сучасною мовою це справжній бренд, який відрізняє Переяслав-Хмельницький від багатьох інших населених пунктів. Дійсно, окрім давньої історії, «Сивочолий» славний своїми численними музеями об’єднаними під назвою «Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав». Жителі міста пишаються постаттю його творця – Героя України Михайла Івановича Сікорського. Мало хто з сучасних його мешканців має подібний авторитет. Фігура першого директора переяславських музеїв уособлює образ подвижника не лише музейної справи, а й розвитку духовного потенціалу народу. Саме фанатичні зусилля цієї людини, поруч з відданою працею сформованого нею колективу, дозволили створити у Переяславі ту саму «машину часу», до порівняння з якою вдалася згадувана нами Павлина Семиволос, змальовуючи духовні та культурні скарби зібрані у переяславських музеях.

Та, нажаль, сьогодні Заповідник почало лихоманити від негативних подій, які сталися впродовж останніх місяців. Пожежа у Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, крадіжки експонатів, напружена психологічна атмосфера у колективі – усе це вносить негатив у його роботу, який загрожує справі започаткованій більш як півстоліття тому М.І. Сікорським – збереженню та примноженню скарбів народної історичної, духовної та культурної спадщини. Адже, саме це є основним постулатом музейної справи.

З усіх подій, що супроводжують життя Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» за останній час особливо вразив відкритий лист, направлений представниками колективу до відповідних владних інституцій та вищих посадових осіб держави. У тому числі такого листа було подано й новообраному міському голові О.Г. Шкірі. Його текст вже опубліковано у засобах масової інформації, зокрема в інтернет-виданні «Народна правда», сайтах «Народного комітету захисту України» та журналу «Музеї України». Зі змісту листа випливає, що стосунки значної частини колективу та дирекції установи зайшли у глухий кут. Не варто перераховувати численні звинувачення висунуті працівниками на адресу адміністрації закладу та конкретно генерального директора Довгошиї П.О. Слід лише сказати, що їх тон носить самий серйозний характер. Прочитане у листі дозволяє зробити висновки про необхідність з’ясування обставин, що стали причиною для подібної заяви, та прогнозування можливих наслідків.

У зв’язку з ситуацією, що відбувається у Заповіднику автор статті звертається до громади «міста музеїв» із закликом об’єднатися у справі захисту тих духовних та культурних надбань, які стали гордістю та окрасою експозиційних зібрань та музейних колекцій, що являють собою безцінний скарб, який наше покоління повинне передати нащадкам. Адже, вони мають важливе значення не лише для переяславців, а й для всієї України загалом. Громадськість безумовно має отримати якомога повнішу інформацію на запитання – Що ж сьогодні робиться з Заповідником? Через глибоке занепокоєнням долею «Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» автор звертається також і до голів та депутатів міської, районної та обласної рад з проханням опублікувати текст Відкритого листа колективу у відповідних друкованих виданнях та ініціювати проведення громадських слухань з цього приводу з метою уповноважити відповідні комісії та органи розібратися з цим питанням.

На останок, хоча й прикро, та доведеться констатувати, що цитата, подібна до наведеної на початку публікації, навряд чи знову з’явиться у пресі та прославить місто й велич його музейної скарбниці.

Тарас Нагайко, кандидат історичних наук, житель м. Переяслава-Хмельницького

[*] Інформація стосовно цього експонату міститься в Українській Радянській енциклопедії у статті присвяченій с. Піщаному. Цит.: « … Село Золотоніського р-ну Черкас. обл., поблизу якого в заплаві р. Супою (лівої притоки Дніпра) 1960—61 знайдено залишки човна, рештки кістяка людини та 15 античних бронзових посудин, оздоблених рельєфним орнаментом. Цей унікальний комплекс датується кін. 6 — поч. 5 ст. до н. е.

Знахідка з П. свідчить про торг. і культур. зв’язки землеробського праслов’янського населення цієї території з античними містами, що їх здійснювали дніпровським водним шляхом.

Човен з П. експонується в Історичному музеї УРСР в Києві; 14 бронзових позолочених посудин — у його філіалі — Музеї історичних коштовностей УРСР, 1 лутерій — в археологічному відділі Переяслав-Хмельницького історичного музею».

УРЕ, том 8, Київ, 1982, с. 388