Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [369]
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 17
Друзі сайту
Locations of visitors to this page




Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Бути, чи не бути музею у Пирогові?

Бути, чи не бути музею у Пирогові?

         Восьмого червня цього року, суд поновив мене на роботі, визнавши незаконним моє звільнення за сфальсифікованими документами. Думаю, це неприємний сюрприз для діячів, які, крім масових незаконних звільнень, «творять» беззаконня у музеї в Пирогові, думаючи, що це їм так минеться…

         Не перший рік лихоманить Національний музей народної архітектури та побуту України. Улюблене місце відпочинку та екскурсій киян та гостей Києва переживає часи, напевно, найкритичніші за всю історію свого існування.

         Коли влітку 2009 року, мені запропонували посаду заступника директора музею з загальних питань, я погодився – цікаво було попрацювати у найбільшому скансені Європи. Про те, що там складна ситуація, мене попередили, - але якому менеджеру не цікаво спробувати свої сили у складній ситуації?

         Проте, признатись, побачене трохи здивувало мене – до недоліків, притаманних бюджетним організаціям – певній архаїчності у роботі, низьким зарплатам та неквапливому темпу, додалися ще багато специфічних…

         Посаду заступника директора з загальних музею питань обіймав С. Кравець – львівський циган, дружина якого працювала … головним бухгалтером музею! (до речі, вона й досі працює на цій посаді). І такий «творчий тандем» був у музеї не поодиноким: відділ «Наддніпрянщина» очолювала (і очолює) Р. Свирида, підлеглими якої працюють чоловік та донька. І це не у трогових точках на ринку, а у бюджетній організації! До чого це призвело – результатом діяльності подібних «тандемів» стали масштабні розкрадання бюджетних та спонсорських коштів, закопані в землю мільйони гривень при прокладанні дороги та водогону, знищені неякісною реставрацією архітектурні споруди!

         Усі ці «фокуси» стали можливі, завдячуючи більш ніж двохрічному бездарному керівництву музеєм в.о. директора Т. Василенко. До речі, вона і при нинішньому керівництві обіймає відповідальну посаду зав. відділом – приблизно з таким самим результатом… Що ще неприємно вразило – це стиль керівництва нового директора – Федаки – якщо його дивну поведінку взагалі можна назвати стилем керівництва…

         Та все ж, попри всі проблеми, нам – трьом новопризначеним заступникам директора та зав. відділом народної творчості Босому О.Г. вдалося досить швидко встановити контакт з працівниками музею та налагодити роботу, яка на той час була досить занедбана. Розпочалися реставраційні, ремонтні роботи, була поставлена на облік техніка, що вже багато років експлуатувалася без номерів та відповідних документів. Крім того, була сформована та почала діяти пожежна дружина, яка згодом проявила себе при гасінні та запобіганні пожеж на музеї. Для того, щоб контролювати ситуацію на величезній території музею нами за власні кошти були переобладнані та відремонтовані приміщення, в яких ми могли тимчасово проживати. Регулярно почали проводитись масові заходи та набули нового наповнення традиційні музейні свята… Зрозуміло, деяким людям, що до нашого приходу спокійно жили за рахунок музею та потихеньку «тирили» музейні кошти, це не могло сподобатись…

         І незабаром проти нас почалася справжня війна, яку чомусь очолив... новопризначений директор П. Федака, якого ми прийшли підтримати! Але, як виявилось, наша підтримка йому не потрібна – він не збирався нічого міняти у ситуації, що склалася, а цікавила його лише власна особа – службова машина, доплати, премії і т. ін. Цей «боєць музейного фронту», крім усього іншого, багато разів їздив додому в Закарпаття за державний кошт, оформляючи це чомусь як відрядження – здебільшого, метою відрядження були пошуки майстрів з покриття дахів соломою та гонтом – але, очевидно, майстри перед приїздом Федаки вміло ховалися – жодного він так і не знайшов. Про «звитяги» цього трагікомічного персонажу можна писати окремі комікси – але, все було б не так сумно, якби не результати його діяльності…

         А результатом його «невтомної» діяльності став небачений досі занепад музею у всіх сферах його  – науковій, господарчій та інших… Дивно, що серед працівників музею знайшлося кілька «Павликів Морозових», які підтримали П. Федаку у його руйнівній діяльності… Але, якщо цих «Павликів Морозових», більшості з яких вже далеко за 70, можна зрозуміти – вони захищали свої дрібненькі шкурні інтереси – навіть ціною нищення музею, то позиція кураторів музею з Академії наук – більш, ніж дивна…

         Але, якщо уважно відслідкувати послідовність нібито хаотичних рухів «доктора Фе», як величають «видатного етнографа» Федаку у музеї, можна помітити чиюсь послідовну злу волю, яка направляє музейний корабель на рифи неминучої загибелі… Як з’ясувалося, незмінним консультантом пана Федаки був такий собі непомітний чоловічок Віктор Анастасович Бурбела – вчений секретар академіка М. Жулинського. Завдячуючи цьому заступництву «доктору Фе» сходять з рук «звитяги», які будь-кому іншому гарантовано коштували б посади.

         Для початку паном Федакою була зруйнована система управління та контролю за охороною музею, яка була нами щойно напрацьована. Це дозволило відновити сірі схеми отримання незаконних прибутків з відвідувачів, які йшли повз касу музею. А оскільки наша присутність на території музею заважала цим тіньовим оборудкам, директор з небувалим завзяттям почав нас звідти виселяти, присвятивши цьому заняттю увесь свій основний час та забувши про інші обов’язки. Неабияку допомогу в цьому йому надали «Павлики Морозови» - т. зв. Рада старійшин музею – витвір буйної уяви П. Федаки та абсолютно нелегітимний орган, який теж багато шкоди приніс музею. Очолила його Лідія Орел – невтомна музейна інтриганка, яка своїм завзяттям виживала з музею не лише працівників, які їй не подобались, але навіть і деяких директорів. Отже, зараз її нерозтрачене 73-річне завзяття зосередилось на підтримці Федаки у боротьбі з власними заступниками.

         Наступний етап – розгін музейних реставраторів, пожежної дружини, та введення мораторію на реставраційні роботи. Уловлюєте закономірність? Для початку, пожежею була знищена рахівська стая – цінний архітектурний об’єкт. За відсутності пожежної дружини, пожежу виявили вже тоді, коли все згоріло. Але, як кажуть у народі «що згоріло, не зогниє» - отже, інші архітектурні об’єкти приречені на повільне догнивання за відсутності реставраційних робіт та належного догляду…

         Далі – більше… Звільнені кваліфіковані кадри (а це – більше 20 людей) Федака замінив… членами незрозумілого козацького формування. Питаннями реставрації та народної творчості займається відставний танкіст (!) П. Собора  з кількома такими самими «спеціалістами з реставрації», а господарські служби музею очолив «десантник» В. Каленяк, який взагалі довів ситуацію до абсурду, роздаючи направо і наліво усні догани та позачергові наряди та вимагаючи у працівників музею рапорти армійського взірця… У вільний від «стройової підготовки» час він організовує кінозйомки, прибутки від яких чомусь не йдуть у касу музею, а його козачки торгують фальшивими квитками… Що це, як не рейдерське захоплення об’єкту державної власності?

         Про такі «дрібнички», як зникнення музейних коней, витрачання коштів на воду та електроенергію, що йдуть стороннім споживачам, підозріло програні суди, кількарічна невиплата грошей за експонати та інше навіть не варто говорити…

         За цими діями, крім Федаки, який живе за принципом відомого анекдотичного персонажу «нацарював сто рублів і втік» стоять фігури його покровителів, інтереси яких, очевидно, теж дріб’язкові, але все ж трохи масштабніші… Когось цікавить музейна земля, когось незаконні прибутки, у одного відомого науковця на території музею знаходиться ціле виробництво… То невже ж заради задоволення чиїхось егоїстичних інтересів ми готові втратити унікальний музей з безцінними експонатами? А може, простіше дати декому по його загребущим рукам? А може, час уже й по пиці?   

         Коли я дописував цей матеріал, узнав останні новини з музею: «креативні» діячі з керівництва музею з тріском провалили проведення заходу «Традиційне українське весілля»: хаос, незадоволення відвідувачів, колективна скарга народних майстрів, яких обідрали, немов липку… На додаток бійка на прохідній(!)музею… Директор традиційно вже в таких випадках ховається та відключає телефони – а може, саме вирішиться? Ні, на цей раз не вирішиться – і високі покровителі з академії не допоможуть!

Вадим Логвінов, заступник директора Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові (Київ)

Категорія: Мої статті | Додав: defaultNick (07.08.2011)
Переглядів: 490 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: