ПРИСТРАСТІ ЗА МУЗЕЯМИ

Стереотипне уявлення про музейне життя як таку собі «тиху гавань» вже зламано. Скандальні кадрові ротації у провідних українських музеях викликають зливу емоцій та суперечок не лише серед фахівців, а й широкого кола громадськости. «Українське Слово» не може стояти осторонь — у попередньому числі газети ми вже розповідали про наступ на український культурний простір (див. №?6 від 8–14 лютого 2021 р.), продовжуємо цю тему і зараз.
Минулого тижня у прес-клубі арт-галереї «Атрибут» відбулася зустріч музейних працівників зі ЗМІ, організована журналом «Музеї України». З журналістами спілкувалися редактор журналу «Музеї України» Віктор Тригуб, вчений секретар Національного музею Тараса Шевченка Василь Портяк, заступник директора Національного музею народної архітектури і побуту України Вадим Логвінов та голова профспілки музею Тамара Таранущенко.

«Темна конячка» в музеї Тараса Шевченка

Василь Портяк поділився думками про стан речей у Музеї Тараса Шевченка. «Під час представлення нового директора (Дмитра Стуса. — Ред.) заявлено, що музей не дуже успішний». Таку оцінку пан Портяк вважає несправедливою, як і те, що музеями повинні керувати менеджери, а не науковці. «Головним менеджером для музеїв мусить бути держава», — впевнений він.
На закиди про «неуспішність» пан Портяк розповідає, що наприкінці минулого року музей вважався флагманом серед київських музеїв: за рік провели понад дві тисячі екскурсій, прийняли численні іноземні делегації.
Звісно, Музею Шевченка, як і багатьом іншим, бракувало фінансування. Часто бувало й таке, розповідає пан Василь, що науковці скидалися і за власні гроші купували якусь річ для експозиції. Він вважає, що Міністерству культури слід змінювати стиль роботи — адже «це неправильно, коли кошти із шістьма нулями приходять лише у грудні!». Дуже часто директори або терміново витрачають гроші на нагальні потреби музею, або відмовляються від фінансування, адже за короткий термін неможливо освоїти кошти з шістьма нулями без порушень. От і у 2011 році кошти надійшли наприкінці року… Колишня директорка, пані Клименко, попросила скоригувати суму на 2012 рік, їй відмовили. Можливо, це і стало причиною її звільнення: потрібні нові винахідливі люди, які вміють швидко «освоювати» і розподіляти кошти.
«Але вправний менеджмент — ще не все, — каже Василь Портяк. — Не слід забувати про роботу з відвідувачами. "Янгол-охоронець” українських музеїв Борис Возницький говорив, що коли приходить відвідувач, то про Пінзеля має розповідати не менеджер, а знавець».
Щодо нового директора Музею Шевченка Дмитра Стуса: коментувати ще зарано, вважає Василь Портяк. Колектив музею хоче вірити запевненням пана Стуса, що музей залишиться за адресою: бульвар Шевченка, 12. Хотілося б сподіватися, що колекція музею буде цілісною (раніше звучали пропозиції поділитися з іншими музеями), що збережуть свої місця старі кадри, які досконало знають свою роботу, що міністр Кулиняк дотримається обіцянки щодо використання досвіду пані Клименко.

…А в «Пирогові» — камікадзе

У Національному музеї народної архітектури і побуту в Пирогові України ситуація дещо інакша. Новопри-значений директор, політолог Дмитро Заруба, не викликає негативних емоцій, а радше співчуття. Адже з новою посадою отримав низку кричущих проблем, котрі потребують негайного вирішення. Багато об’єктів «Пирогова» потребують реконструкційних, ремонтних робіт. Жодної критики не витримує інфраструктура музею — бракує навіть туалетів.
За словами Вадима Логвінова, заступника генерального директора Нацмузею, перші кроки Дмитро Заруба робить у правильному напрямку. Колектив «Пирогова» доволі прихильно ставиться до пана Заруби і сподівається, що енергійний та амбітний керівник опанує ситуацію, залучить кошти і перетворить «музей дров» на один із кращих скансенів Європи.
А Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», додає: «Нам Дмитра Зарубу щиро жаль! Ми навіть публічно його попереджали, що «музей дров», закинутий на 130 гектарах столичної землі, зі шлейфом проблем і скандалів, — це не модерновий кабінет у центрі з реєстру ЮНЕСКО. Всі розуміють, що Пирогів треба рятувати. Це наш патріотичний обов’язок! Кажуть, новий директор уже отримав прізвисько «Камікадзе»… У цьому разі слід відкинути все другорядне, переконатися, що, справді, буде сформовано професійну команду управлінців, які не розтягнуть землю, не покладуть замість очеретяних стріх лінолеум… І якщо громадськість і журналісти переконаються, що керівництво має чисті помисли порятунку скансена, слід дружно їм допомогти!».
Що ж, поживемо — побачимо… «Українське Слово» обіцяє регулярно інформувати своїх читачів про події в українському музейному світі.

Вікторія ДОБРОДІЙ