Трійця: свято вкраденого зілля

Сучасний мешканець міста називає Трійцю Зеленими святами і навпаки, і не вбачає тут жодної різниці. Дійсно, ці свята відзначаються майже одночасно, але, тим не менше, кожне з них є цілком самостійним.

Зелені свята – це дохристиянське язичницьке весняне свято, дуже подібне до Івана Купали. Натомість Трійця має суто християнський зміст.

Про майже забуту народну обрядовість обох свят у прес-центрі «Обозревателя» розповіла старший науковий співробітник Музею народної архітектури та побуту НАН України, організатор тематичного свята у с.Пирогово Людмила Костенко.

«Обозреватель»: Що собою являли Зелені свята до привнесення християнської традиції?

Людмила Костенко: Дійсно, це свято давнє, дохристиянське, яке має аграрну основу. Люди намагалися забезпечити гарний врожай і добробут. Через ці обряди вони намагалися вплинути на природу.

На природу впливали за допомогою тієї ж самої природи. Наприклад, у ніч перед Трійцею ламали гілочки дерев і втикали у город. Вірили, що ця життєдайна сила передасться іншим рослинам – городнім.

Трійця – це ще й день поминання померлих. Люди вірили, що в цей час померлі оживають, приходять до своїх родичів. Через те протягом свята на столі була їжа – щоб померлі родичі бачили, що їх чекають. Люди вірили: оскільки померлі лежать в землі, вони можуть вплинути на сили землі – як позитивно, так і нашкодити.

«Обозреватель»: Пишні вінки з трав – це частина обрядовості?

Людмила Костенко: Так, звичайно. Віночки плели усі дівчата, із різних трав. Вплітали у них і бадилля картоплі, і колоски, тому що люди вірили у те, що це допоможе зав’язуватися плодам.

До речі, була традиція, що цю зелень, квіти треба вкрасти – якщо вкрадеш, то рослина буде краще рости.

«Обозреватель»: Де треба красти зілля?

Людмила Костенко: На чужих городах, в суботу, коли стемніє. Але люди, знаючи про це, самі приносять зілля на городи. Така крадіжка не вважається чимось поганим, бо це для гарної справи.

«Обозреватель»: І досить практичне запитання. Як довго лепеха може зберігатися в домі?

Людмила Костенко: В різних місцевостях по-різному. Найчастіше говорять, що три дні. Кажуть, якщо зілля тримати в оселі більше трьох днів, людина постійно буде хотіти спати, не зможе добре працювати.

Але зілля не викидали, а використовувати в інших обрядах. Наприклад, несли на город – вірили, що у капусти виростуть гарні головки, клали на горище – вірили, що грім не вдарить і не згориться будівля, клали в хлів – вірили, що худоба буде давати гарне молоко і буде здоровою. Цими травами ще й мили голову, особливо любистком, для гарного здорового волосся.

Взагалі, до зілля треба відноситися із повагою, тому що це святе.

«Обозреватель»: Чи є якесь фіксоване місце для зілля в оселі?

Людмила Костенко: В різних місцях, але найбільше – на вікнах і біля дверей, щоб злі померлі не потрапляли до хати. А русалок намагалися задобрити – для них клали коржі.

«Обозреватель»: Кажуть, під час Зелених свят не можна ходити на пікнік. Це правда?

Людмила Костенко: Не можна ходити до лісу, у поле, до річки, тому що в цей період панують русалки. В понеділок після Трійці починається їхній тиждень, а четвер – «русалчин великдень», коли русалки воскресають. За тиждень русалок проводжають.

Русалки – це дівчата, що померли до шлюбу або нехрещені діти. Вони полюбляють заходити до людей, особливо люблять молодь. Люди вірили, що русалка може вплинути на врожай. Для неї носили хліб на поле, кидали хліб у річку. А на Рівненщини й досі у цей день з хати виносять скриню із полотном, сорочкою, спідницею, щоб русалка приміряла все це.

«Обозреватель»: Під час Зелених свят плететься віночок. Він так само, як і на Івана Купала, пускається по воді?

Людмила Костенко:На Трійцю прикрашали деревце і в кінці свята кидали його у воду. В північних районах і віночки кидали у воду.

Віночок має шлюбну і аграрну функцію. Зокрема, він сприяє зародженню плодів. Сьогодні у містах релігійна складова вийшла на передній план, аграрна – відійшла на задній.

«Обозреватель»: А у селі ще залишилась аграрна складова обряду?

Людмила Костенко: Так, але люди вже не знають змісту того, що вони роблять. Наприклад, у селах на Київщині, Чернігівщині є Троїцька атрибутика – стовп із прикрашеним колесом нагорі.

«Обозреватель»: Наскільки автентичними є обряди, що сьогодні демонструються для туристів, зокрема, в «Парку Київська Русь»?

Людмила Костенко: Щоб показати автентичний обряд, потрібно його досліджувати, системно аналізувати, а не просто прочитати про нього в книжці. Тому я вважаю, що «Київська Русь» створює шоу.

«Обозреватель»: Можливо, це також потрібно, щоб якимось чином українці згадували власну історію і традиції?

Людмила Костенко: Мені здається, що таким способом можна лише нашкодити. Треба дуже обережно до цього відноситися, серйозно, відповідально.

«Обозреватель»: Останнім часом під час етнічних програм демонструються бойові мистецтва. Чи дійсно вони мали місце в Україні?

Людмила Костенко: Такого не було. Хлопці могли побитися за дівчину, але таких великих боїв не спостерігалося. Українці – не агресивні люди.

«Обозреватель»: Зараз виник цілий рух так званого «бойового гопака», як кажуть, традиційного українського способу самооборони.

Людмила Костенко: Мені здається, що ці два слова - «бойовий гопак» - не можна з’єднувати в одне словосполучення. Це різні речі. Гопак – це танець, під час якого люди відпочивали, веселилися, раділи життю. В танці людина проявляє свої позитивні якості.

«Обозреватель»: Тобто танець не може бути агресивним?

Людмила Костенко: Звичайно. Це розвага, це веселощі, радість.

«Обозреватель»: А щодо історії – можливо, дійсно були приклади агресивного використання танцю?

Людмила Костенко: Я такого не знаю. В Музеї ми відтворюємо українські народні танці, проводимо майстер-класи для людей. У відрядженнях я розпитувала людей про танці, але агресивні танці зовсім не притаманні українцям.

«Обозреватель»: Тобто «бойовий гопак» - це вигадка сучасних українців?

Людмила Костенко: Я вважаю, так.