Незвичайний музей створюють на Черкащині  працівники
Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». У селі
Стецівка простягнули крила до неба вітряні млини. Музей млинарства —
єдиний в Україні. Нині тут уже є 12 вітряків, які невдовзі почнуть
молоти зерно.
— Ще в давні часи селяни називали
цю місцину Вітряною Горою, — розповідає директор заповідника «Чигирин»
Василь Полтавець, — бо тут ніколи не припинявся рух вітряних потоків.
Головний
задум музейників — зібрати в одному місці вітряки, характерні для
Центрального Подніпров’я. Колись на пагорбі біля Стецівки махали
крилами, мелючи зерно понад 20 вітряків різних типів і конструкцій. Ті,
що на території Музею млинарства, перемелюватимуть зерно на борошно так
само, як у давні часи. Біля млинів на спеціальних плитах мірошники —
працівники заповідника — пектимуть із щойно змеленого борошна млинці і
частуватимуть ними туристів.
Найпоширенішими в
Подніпров’ї були млини, що мололи борошно для випічки білого хліба.
Були й такі, що давали грубий помол на відгодівлю худоби. Мірошник був
поважаною людиною, до його думки завжди дослухалися. Старі записи
розповідають, що зерно від кожного господаря мололося окремо: перед цим
мірошник довго і прискіпливо його оглядав, чи чисте воно.
Скільки залишилося млинів в
Україні, важко сказати, а от на Лівобережжі, за даними науковців,
близько ста п’ятдесяти. У заповіднику «Чигирин» є три, які можна
практично використовувати.
Звичайно, хліб, випечений із
борошна, змеленого у вітряку, дуже відрізняється від магазинного.
Справжній буханець не містить спеціальних смакових добавок та
барвників. У старі часи використовувалися інші технології: закваска,
система випічки і дрібнота помолу. Тепер перемелюється все, чого тоді й
близько не було. А щоби відчути смак справжнього хліба, треба поїхати
до вітряка чи водяного млина і змолоти мішечок пшениці або жита.
Прийдете додому, зробите запару, додасте трохи хмелю і випечете хліб.
На смак він незвичний, трохи кисленький, але такий і має бути справжній хліб.
Олександр ГЕРШУНЕНКО
|
