Хліб від пращурів

Музей української пропаганди, що на Троєщині, зробив своїм відвідувачам чудовий подарунок, організувавши лекцію про український хліб.

Про стародавні рецепти, корисність і переваги перед магазинним хлібом, обрядове значення випічки у пращурів, а також можливості їх застосування в сучасному домашньому господарстві та в промислових масштабах та багато іншого розповідали дослідник автентичних рецептів страв з натурального борошна і випічки Ірина Артеменко та історик, дослідник Трипільської цивілізації Вадим Перегуда.

Ірина Артеменко вважає, що хліб, який випікали наші пращури, є кориснішим для організму людини. Вона багато років вивчає і відновлює давні рецепти, а з 1998 року спільно з однодумцями заснувала агрофірму з виготовлення борошна, а віднедавна і випічки.

Ірина Артеменко та Вадим Перегуда

Ірина Артеменко розповідає, що в давнину хліб для щоденного вживання пекли із борошна грубого помелу. Таке борошно було простіше виготовити, але воно й корисніше. Нині відомо, що раціон людини повинен включати 3 частини вуглеводів, 2 частини білків і 1 частину жирів. Саме такий склад має зернина пшениці, а при змелюванні усі її складові потрапляють у борошно. Таке борошно називають цільнозерновим.

Натомість хліб із білого борошна був ритуальним і з’являвся на столі тільки у визначні для родини дні. Біле борошно – очищене від оболонок і серцевин зерна, які містять найкорисніші елементи. Тож вживаючи білий хліб, людина цих елементів недоотримує .

У давнину хліб робили на заквасках, а не на дріжджах. Такий хліб називається живим. Змішували в рівних частинах борошно і воду і залишали на два тижні. Були й інші способи. Наприклад, робили закваску на залишках спеченого хліба. Щоразу відтворюючись у новій випічці, у господі культивувася і розвивався певний вид мікроорганізмів, які утворювали закваску. Тож хліб у кожної господині був унікальним, родинним, а його живий інгредієнт передавався від випічки до випічки і від покоління до покоління. Можливо, тому хліб обожествлявся. За словами Ірини Артеменко, по енергетиці домашня випічка відповідає освяченню житла.

Живий хліб ідеально сприяє засвоєнню іншої їжі. Тому чоловіки у минулому були сильними, витривалими, здоровими. При тому що їли вони порівняно мало: щоб наїстися, дорослому чоловікові достатньо два пригоршні їжі, а жінці – іще менше, – говорить Ірина Артеменко. Крім того, живий хліб довго зберігається, не черствіє до двох тижнів.

Дріжджі, на яких нині випікається хліб, були запущені у масове виробництво у ХХ столітті, щоб якнайшвидше нагодувати якнайбільшу кількість людей. Проте дріжджі, за словами пані Ірини, погано впливають на організм, тоді як живий хліб підтримує здорову мікрофлору кишечника.

Нині Ірина Артеменко на чолі агрофірми «Унава» відтворює рецепти випічки хліба, що стало результатом багатьох годин, проведених у бібліотеках, і багатьох спроб. Водночас вона зазначає, що налагодити промислове виробництво живого хліба непросто, оскільки процес сквашування дуже тривалий.

Цікавим був і екскурс в історію українського хліба.

Ірина Артеменко розповідає, яку їжу брали в дорогу чумаки. Щоб не везти зайвого вантажу, вони робили ось що. Вдома варили пшоняну кашу, додавали у неї спеції, після того викладали на дощечку тонким шаром і ставили сушитись у піч. Потім висушену кашу різали на дрібні шматки-сухарі. В дорозі ж – кип’ятили у казані воду, кидали в неї сухарі і отримували куліш. Куліш їли з мисок, випечених із пшеничного борошна. А коли цей посуд розмокав від рідкої їжі – з’їдали і його. Виготовлений із тіста посуд міг зберігатись близько року, тому був зручним у довгій дорозі.

Русь відома своїми богатирями. Ірина Артеменко стверджує, що своєю силою і витривалістю вони мають завдячувати саме хлібу. Вадим Перегуда розповідає і про руських богатирів жінок, які бились нарівні з чоловіками. Їх називали дівами-паляницями. Чому так – можна розвивати версії.

Хліборобство було основним заняттям трипільців. Вони вирощували пшеницю не лише для себе, але й активно нею торгували. Дослідник Трипільської цивілізації Вадим Перегуда розповідає, що артос (так у Греції зветься хліб), можливо, греки купували у трипільців. На це вказують деякі топонімічні знахідки. Він також нагадує, що артос був на столі під час Таємної вечері.

Висувається припущення, що північна країна Гіперборея – це та країна, яку ми зараз називаємо Трипільською цивілізацією. За давньогрецькою міфологією, у Гіпербореї жили «діти богів», вони володіли великою фізичною силою, не знали хвороб, доживали до глибокої старості, мали свою культуру, що виражалась у танцях, піснях, іграх. У Гіпербореї пшеничні поля переходили у житні, що може вказувати на трипільців.

Вадим Перегуда розповів про глиняні фігурки жінок та посуд, які мали ритуальне значення у трипільців (із археологічних знахідок виготовила копії дослідник і реконструктор трипільської кераміки Людмила Смолякова).

Наприклад, в маленьких горщечках зберігалось зерно для ритуальних потреб. Ключем до розгадки можуть бути малюнки. На першому намальована зернина, на другому – зернина проростає, на третьому – пшениця сходить на полі, а на четвертому – її зрілий колос лягає на землю.

Пшениця обожествлялась. Отримувала частку божественної сили і жінка. Про це свідчать численні фігурки жінок, знайдені у місцях для здійснення ритуалів. Привертає увагу фігурка вагітної жінки, в череві якої зображені зернята, які, подібно до пшениці, пустили коріння.

Вадим Перегуда наполягає, що українцям треба добре вивчити свою історію, бо у ній мудрість і сила.

По завершенню лекції усі бажаючі могли спробувати хліб по відновлених рецептах, випечений агрофірмою «Унава». А хто залишився найдовше – міг скуштувати і «чумацький» посуд.

Дякуємо за лекцію Ірині Артеменко і Вадимові Перегуді, а також Музею української пропаганди за запрошення.