Битва за музеї:
Пирогівсько- переяславський плацдарм
 Музейні новини
останній час нагадують зведення з фронтів: виселення музеїв з Лаври,
евакуація у невідомому напрямку Музею Києва, рейдерські захоплення та
привласнення музейних приміщень та
заповідних територій. І це у Києві, в центрі! Якщо тут офіційна
влада не може, (або не хоче?) захистити культурні надбання нашої великої нації, то що робиться на периферії? Хто може зупинити
просування орди, яка нищить нашу культуру? Тільки ми з вами, люди, яким не байдуже майбутнє наших (і їхніх) дітей!
Саме
у нас, українців, величезний історичний досвід самоорганізації та
громадського самоуправління. Багато хто з вас іронічно посміхнеться: чи є
у нас сила, яка може перебороти силу нуворишів, що дорвалися до влади
та грошей і ніяк не можуть натішитись своєю могутністю?
Що ж, запрошую Вас на екскурсію до двох музеїв: Національного музею архітектури та побуту України, в народі більше відомого як
Пирогів та Переяславського музею-заповідника.
Частина 1 Пирогів – зона
Небезпечних вітряків.
Національний музей народної архітектури та побуту України сьогодні
нагадує чорнобильську зону: багато архітектурних об’єктів стоять
закритими, окремі ділянки лісу стали непролазними, до
вітряків з поламаними крилами або до керату в зоні Полісся краще не
підходити: небезпечно для життя. Дякувати добрим людям, що обгородили їх
стрічечками! З побутом (адже у назві Музею є й слово «побут») – взагалі
не склалося: де можна сьогодні у Музеї
побачити роботу ткаль, вишивальниць, гончарів? Я вас заспокою: нійде. З
домашніх тварин у скансені чудово представлені лише
напівбродячі собаки та коти. Коні, які зникли у невідомому напрямку на
початку минулого року, так і не знайшлися (А що? Коні – з возу, бабам
легше!).
Усе починалось оптимістично: у травні 2009 року у пирогівський Музей
привели «за ручку» нового директора Федаку Павла Михайловича. Виглядав
він ніби-то порядно: все життя після філологічного факультету
Ужгородського університету працював у музеях, хотів захищати докторську,
та й не приїхав на «Мерседесі», а прийшов у порепаних черевиках…
Колектив зітхнув з полегкістю: безвладдя, яке «очолювала» в.о. директора
Василенко Т.М., уже порядком всім набридло: розтрачанняння коштів, як
бюджетних, так і спонсорських (а яка, в принципі, різниця?), «творчий
тандем» головного бухгалтера та заступника директора, які раптом
виявилися чоловіком та жінкою, п’яні оргії та нічні гульбиська на
території якось не в’язалися з високим званням «Національний», що було
присвоєно Музею. Спочатку новий директор ходив по Музею, сидів у
кабінеті та не втручався в події, а
тільки вряди-годи сміявся своїм дивним сміхом, а потім вирішив узятись до роботи, але так, як він це розумів – дещо своєрідно…
Можна довго розповідати про подвиги «маленького безжального загону»,
який склався з нового керівника та кількох його прибічників: ганебне
переслідування директором своїх заступників, незаконні звільнення
працівників, перешкоджання діяльності журналістів та інші «фокуси»
новопризначеного керівника з далекого
Закарпаття (про це досить багато писалося в пресі та Інтернеті).
Те, що ця людина запросто могла назвати одну з найбільших категорій
працівників «малоосвіченою», а людей, які просили, згідно Трудової
угоди, забезпечити їх перевезення службовим транспортом, «покидьками» та
«сволотою», може видатись кумедним, але не для працівників, які кожен
день стикалися з цим «космосом»… В той же час групка вірних прибічників
Павла Михайловича нічим не займалася (в тому числі своїми прямими
обов’язками ), а писала відкриті листи на підтримку «першого фахового»
директора та лобіювала його на всіх доступних їм рівнях.
Як результат – майже рік не велись реставраційні роботи, територія
Музею в занедбаному стані, з працівників зняті практично усі надбавки,
інтриганство керівництва призвело до напруженості в колективі, якої
музей не бачив сорок років… В той же час «геніальний» керманич не
забуває про себе – його поїздки додому в Закарпаття чомусь називаються
та оплачуються як відрядження, доплати зняти з себе, любимого, рука не
піднімається. Здається,
ситуація безнадійна – опоненти залякані, цинізм керівництва та його
приспішників перемагає. Ще трохи – і доведеться вивозити вцілілі
експонати з музею, як Ліна Костенко з чорнобильської зони…
Наслідки роботи «фахівця» сьогодні можна побачити не тільки по розрусі
на території Музею, а й у результатах роботи групи ревізорів КРУ.
Очевидно, відповідати повинні всі: і ті, хто здійснював
порушення, і ті, хто їх покривав… Останньою краплею стала заява на
зборах представника профспілки НАН про те, що дійсно, грубі порушення
трудового законодавства на Музеї є, але втручатись вони, вищестояча
організація, не збираються.
Ви спитаєте – а до чого ж тут громадські організації? Так от, коли
ситуація виглядала зовсім безнадійною, а музейна профспілка остаточно
«лягла» під директора, в музеї несподівано для багатьох організувалася
незалежна профспілкова організація «Захист справедливості», яку очолила
Т.В. Таранушенко – відмінник
освіти України, людина неймовірної енергії та віддана музейній справі
(хай пробачить мене Тамара Володимирівна, але це не перебільшення і
не дифірамби). Ця організація стала інструментом протидії свавіллю
адміністрації та нищенню музею. Працівники, нарешті, змогли побачити, як
повинно функціонувати професійне об’єднання трудящих, що має на меті
захист трудових і
соціально-економічних прав. Оперативно були підняті питання по
незаконному зняттю доплат, неоплачуваній робота в святкові дні. Вперше
з’явилася правдива інформація про події в Музеї. Якщо хтось думає,
що все пройшло гладко - помиляється. Як можуть самодури, які за звичкою переплутали державну власність зі своєю, враховувати
чужу думку, що не співпадає з їхньою. А якщо у спілкуванні пан Федака
говорить про себе в третій особі (директор сказав, директор підписав), то ситуація видається зовсім клінічно безнадійною…
Але в тому і сила об’єднань громадян, що вони захищають свої законні
права від незаконних зазіхань. Тому, в кінцевому результаті, навіть
беручи до уваги недосконалість нашого законодавства, більше шансів у
працівників. Отже, прецедент, коли професійна спілка почала виконувати
свої безпосередні завдання, а не
розподіляти путівки (до речі, хто не знає, до розподілу путівок ПК не
має відношення), створено. На сьогодні незалежна профспілка «Захист
справедливості» приєднана до колективної угоди, має всі необхідні
документи (яких, до речі, не має стара профспілкова організація). Отже,
на черзі – конструктивний діалог з
адміністрацією. Але з боку адміністрації поки що не спостерігається ознак здорового глузду (пам’ятаєте – «директор сказав…»).
Пікантність ситуації додає неадекватна поведінка керівництва – воно
чомусь робить вигляд, що законодавство для нього – річ, яку
неможливо засвоїти, а не те, що застосовувати… За наказом П. Федаки
знято інформаційний стенд, чиняться перешкоди діяльності організації.
Людина у 66 років повинна знати, що, коли ти порушуєш закони, то рано чи
пізно доведеться відповідати. А закон за перешкоджання діяльності
профспілки передбачає до 3-х років позбавлення волі!.. Та що робити,
коли людина настільки не любить громадських організацій!
Та от дивина – коли у Музеї з’явилася ще одна громадська організація «Міжнародна академія козацтва», яку представляє у даному
обмеженому просторі Каленяк Віталій Петрович, відношення керівництва
зовсім інше. Каленяка без узгодження з Президією НАН Федака прийняв
заступником директора, його структури без тендеру взяли собі охорону
Музею, зараз йде активна підготовка до проведення свят, на яких Каленяк
та його лампасне козацтво буде заробляти гроші… Просто якесь рейдерське
захоплення об’єкту Академії наук ! Очевидно, різниця між громадськими
організаціями, на
яких можна заробляти гроші та які захищають права трудящих кардинально
впливає на відношення до них пана Федаки!
Отже, в даному випадку доведеться обирати: дотримання законних прав
трудівників, або утримання за будь-яку ціну на посаді директора Павла
Михайловича Федаки… Сподіюсь, в НАН вже є готова відповідь!
Частину ІІ
Браконьєри у Заповіднику «Переяслав»
Довгошия проти Сікорського – хто кого?!
За
який максимально короткий термін новому керівництву Заповідника
«Переяслав» вдасться знищити те, що Михайло Сікорський створював 50
років?
Та хто стоїть за спиною музейних рейдерів?
Та хто стоїть за спиною музейних рейдерів? Ось що написав Тарас Нагайко з Переяслава http://pereyasl-kray.do.am/publ/1-1-0-67:
"Проблеми, які має сьогодні музейний корпус міста
Переяслава-Хмельницького, жваво обговорюються суспільством, фахівцями та
громадою із часу заміщення в директорському кріслі закладу його творця і
засновника – Героя України Михайла Івановича Сікорського. Упродовж останнього
часу прокотилася чергова хвиля зацікавлення громадськості ситуацією, яка існує
навколо конфлікту трудового колективу та дирекції закладу, що, власне,
засвідчує назрівання резонансних подій навколо вищезгаданої установи. Особливу
увагу, у цьому сенсі звертає на себе постать його теперішнього директора Павла
Довгошиї. Місцева та центральна преса неодноразово висвітлювала наслідки його
трудової діяльності на різних посадах, неодмінно акцентуючи увагу на
неоднозначному, можна сказати скандальному характерові роботи цього фахівця.
Чого вартує лишень депутатська недовіра, що неодноразово (!) виголошувалася на
адресу колишнього заступника міського голови. Варто сказати й про громадську
думку, що склалася навколо персони тепер генерального директора НІЕЗ
«Переяслав». Представники місцевої громади, які добре обізнані з його
попередньою діяльністю, у приватних розмовах висловлюють крайній подив та
обурення щодо прецеденту призначення саме цієї особи на таку відповідальну
посаду. Адже на відміну від своїх попередників у Павла Олександровича немає
профільної освіти ні історика, ні музейного працівника, а відповідно й
необхідного досвіду. Та головним є навіть не це.
На момент призначення постать Павла Олександровича
Довгошиї виглядала, як-то кажуть, певною мірою дискредитованою внаслідок
згаданої вище депутатської недовіри. Зокрема, про цей факт писала міжрайонна бориспільська
газета «Вісті» та інші
засоби масової інформації. Не на користь його кандидатури свідчила й попередня
невдала спроба зайняти директорське крісло у 2008 році. Більше того, у місцевій пресі
існують опубліковані ще задовго до цієї події статті та звернення окремих
громадян, де ними у відкритій формі заявляється про відверто неоднозначний
характер згадуваної персони. Зокрема в одній із публікацій в газеті «Вісник
Переяславщини» ще від 28 березня 2001 року автор, ветеран війни, учасник
бойових дій Павло Костенко, приписував Довгошиї П.О. ошуканство та ухилення від
виконання судових рішень. І подібна публікація неєдина. Що ж стосується
конкретно юридичного боку, слід відмітити неодноразові за останні декілька років факти судових позовів,
у яких фігурантом є Довгошия П.О.
 Автор навмисне торгається лише тих моментів
біографії цієї людини, що попередньо вже висвітлювалися через ЗМІ, та таких,
які на сьогодні широко відомі громадськості міста Переяслава-Хмельницького.
Звідси ж постає питання: невже у Міністерства не знайшлося кандидатури, яка б
за освітньо-фаховим рівнем, попереднім досвідом роботи та репутацією виявилася
б більш достойною зайняти місце генерального директора історико-етнографічного
заповідника зі статусом Національного? І як узагалі там виникла ідея довірити
керівництво цим закладом саме Довгошиї П.О.? Можливо, варто було б
зупинити вибір на комусь із його тодішніх працівників, аніж призначати людину
«зі сторони»? Враховуючи вже згадану тезу про відсутність у теперішнього
директора профільної історичної освіти та попереднього досвіду роботи у
музейній сфері рішення про його призначення виглядає, м’яко кажучи,
необґрунтованим. Чи, можливо, у міністерському оточенні є хтось, хто лобіює
свої особисті інтереси, сприяючи подібному призначенню, поза спиною міністра
М. Кулиняка? Сподіваємося, що відповідь на це запитання дасть час.
Незрозумілою є ситуація з призначенням Павла
Довгошиї ще й тому, що воно відбулося не на конкурсній основі – як це було у
випадку з попереднім директором. А отже, очевидно, не було враховано думку ні
фахівців, ні громадськості, ні, врешті, колективу, який, нагадаємо, одного разу
вже висловився проти цієї кандидатури. Конкретно це сталося під час першої
спроби згадуваної особи посісти вакантну посаду генерального директора НІЕЗ
«Переяслав» у 2008 році, коли з неї був усунений перший та незмінний директор
цього закладу Герой України Сікорський М.І. Тоді колектив, на чолі із
заступником директора Глушко Г.І. виступив на захист останнього. У
результаті М.І. Сікорський отримав статус почесного директора заповідника,
в.о. генерального директора був призначений колишній учений секретар
закладу Віктор Ткаченко, а Павло Олександрович подав на звільнення.
І ось уже сьогодні громада міста
Перяслава-Хмельницького має ситуацію, коли Павло Олександрович Довгошия знову
опинився на директорській посаді, на яку він був офіційно призначений у травні
цього року. Хто і що привело його туди – питання далеко не буденне. Адже за
останній період на тлі негативних подій, що супроводжували життя Національного
історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (про них уже неодноразово повідомлялося
у ЗМІ), стали відомі конкретні факти, що безпосередньо приписуються особі керівника
цієї установи, генеральному директору Павлу Довгошиї та його заступниці Ірині
Татьковій. Позиція членів колективу цього закладу стосовно результатів їхнього
перебування на чолі заповідника викладена у відкритому листі, який нещодавно
з’явився у засобах масової інформації. Його текст звернено до президента
України, Уряду, Верховної Ради, а також широкої громадськості. Крім того, як
уже відомо на сьогодні, копії цього листа було надіслано до міського голови
м. Переяслава-Хмельницького та до голови Київської обласної ради. Перед цим подібне звернення було
направлене до Голови Верховної Ради України Володимира Литвина.
На інтернет-сайтах з’явилася інформація про
створення Громадського комітету порятунку НІЕЗ «Переяслав». Попередньо
свою чітку позицію у справі захисту першого в Україні закладу у системі
Національних історико-етнографічних заповідників виказали Віце-спікер Верховної
Ради М. Томенко, народні депутати С. Міщенко, В. Яворівський та
інші, запити яких щодо ситуації з особою Довгошиї П.О. на згадуваній
посаді, відповідно 8 жовтня та 5 листопада цього року, озвучувалися
на засіданнях парламенту. У продовження цієї роботи Микола Томенко висловив
намір ініціювати приїзд до Переяслава відповідної державної комісії з питань
культури, яка б детально вивчила обставини викладені у відкритому листі, та
зробила б відповідні висновки стосовно роботи генерального директора Довгошиї
П.О. за весь період його перебування на директорському місці.
Чим закінчиться уся ця історія, судити важко.
Зрозуміло лише те, що внаслідок відкритого протистояння членів колективу та
дирекції закладу під серйозною загрозою може опинитися доля та репутація
відомого далеко поза межами Переяслава-Хмельницького та України національного
закладу, який є справжнім культурно-історичним та духовним скарбом, збирався не
одним поколінням фахівців та ентузіастів своєї справи і завдяки організаційному
та творчому генію патріарха музейної справи Героя України Михайла Івановича
Сікорського постав окрасою та перлиною Переяславщини.
Вадим Логвінов, редактор сайту "Скансени України"
http://skansen-ukraine.do.am/
Редактор журналу "Музеї України" Віктор Тригуб, коментар:
-
Чесно кажучи, вже набридло спостерігати за безпорадністю керівництва
НАН України. Найбільший скансен у Європі - Національний музей
архітектури і побуту України, тихо розвалюється. Колектив колотить від
самодурства директора-пенсіонера. Задокументовано безліч порушень.
Триває кілька судових процесів. Уже всім зрозуміло, що терміново час
вирішувати наболіле кадрове питання. Дочекаємося, поки все доруйнується,
а землю віддамо олігархам?
Всесвітньовідомий Національний
історико-етнографічний заповідник "Переяслав" - то взагалі ляпас всім
українцям і ганебна пляма особисто на Міністрі культури! Яким чином і
для чого призначили нового некомпетентного директора, що відразу знищив
цілий музей, викинувши експонати до якогось хліву, а приміщення просто
так віддав вкрай знахабнілій феесбіческій церкві? В колективі розкол,
незаконні звільнення. Дивні призначення абсолютно лівих людей, які не
розуміються на специфіці. На наш інформаційний запит прес-служба
Міністерства не відповідає - мабуть соромно. Більше того, новий
директор налаштував проти себе міськраду, мера, які навіть висловили
йому недовіру. Нещодавно взагалі, вчинив "геройство" добряче хильнувши,
сів за кермо і був затриманий ДАІ. Це директор планетарного значення
скансену! Головна публічна особа міста музеїв! Як можна було призначите
таке... після легенди музейного світу, творця заповідника, Героя України
М.І.Сікорського? Чи нинішній керівник гарно співає Мурку на сановних
регіональних дачах? Що думає робити Мінкульт з цією ганьбою? Може
відповісте?
|
